(проспект видання)

Свідчення арабських авторів ІХ—ХІІІ ст. — істориків і географів про Східну Європу та и населення — невід'ємна складова частина іноземних джерел у історії Київської Русі. Значення середньовічних арабських джерел цієї епохи в тому, що їхні свідчення висвітлюють, хоч і не завжди повно й різнобічне, побут, господарство, суспільний устрій, релігійні уявлення та звичаї народів Східної Європи, містять відомості про їхні стосунки з сусідніми й віддаленими країнами в часи, мало відображені літописною традицією. За обсягом текстів та інформацією арабські джерела перевершують інші іноземні джерела, зокрема візантійські й західноєвропейські.

Нагадаємо, що ініціатором видання арабських джерел з історії Східної Європи та перекладу їх українською мовою виступив видатний український арабіст А. П. Ковалівський у лютому 1930 року. Цю ідею підтримали російські сходознавці, зокрема академік Г. Ю. Крачковський, і згодом до неї не раз поверталися. Проте реалізована вона була в незначній мірі-Свідчення про стародавніх слов'ян і русів, державні і племінні об'єднання Східної Європи доступні читачеві, що не володіє арабською мовою, переважно в старих перекладах Д. А. Хвольсона (1869 р.), А. Я. Гаркаві (1870), А. А. Куніка та В. Р. Розена (1878). В 60-х pp. нашого століття з'явилися дослідження Б. М. Заходера, А. П. Новосельцева та інших фахівців, присвячені арабським і перським середньовічним джерелам з історії Східної Європи. Але ці нові роботи не містять арабських фрагментів джерел, а коментар у них, хоч і має значну наукову вартість, підпорядкований конкретним дослідницьким завданням. Лише два твори арабських авторів перекладено російською мовою: "Книгу" Ібн Фадлана (арабський текст — фотокопія рукопису, переклад, докладний коментар А. П. Ковалівського), видану у Харкові 1956 р., та уривки з творів Абу Хаміда ал-Гарнаті (переклад О. Г. Большакова, коментар О. Г. Большакова та О. Л. Монгайта), видані 1971 р. у Москві. 1988 року Т. М. Калініна видала арабські фрагменти представників арабської математичної географії з перекладом і коментарем. Українським історикам при цитуванні арабських джерел доводиться перекладати текст з російських видань.

Видання фрагментів арабських джерел ІХ—ХІІІ ст. з українським перекладом та коментарями має дати цінний матеріал фахівцям-історикам і загалу читачів, які цікавляться історією Київської Русі. Це забезпечить адекватну інтерпретацію арабських джерел і дозволить дослідникам та авторам посібників уникнути довільних тлумачень і необгрунтованих ототожнень термінів, назв, імен, що, на жаль, трапляється.

Структура видання "Арабські джерела з історії Київської Русі" передбачається така:

1. Передмова (загальна характеристика джерел і методів дослідження. принципи добору фрагментів, засади транскрипції і структури видання).

2. Список скорочень та основної літератури.

3. Розділи, присвячені окремим авторам, що містять: а) короткі відомості про автора, його твори, місце в арабській писемності, можливі джерела інформації, загальну оцінку повідомлень тощо; б) арабський текст (з варіантами) за найбільш авторитетними критичними виданнями; в) український переклад тексту; г) коментар і примітки, що стосуються перекладу.

4. Покажчики (імен, географічних назв, етнонімів, термінів, неперекладених слів).

Перелік середньовічних арабських авторів, твори яких містять повідомлення про територію та населення Східної Європи VIII—XIII ст. і будуть включені (в уривках) до видання:

1. Ал-Х арізмі (пом. бл. 845 p.)

2. Ібн Хурдазбіг (писав 847 p., друга редакція бл. 883 p.)

3. Халіфа ібн Хаййат ал-'Ус^фурі (пом. бл. 855 p.) "Ta'pix"

4. Ал-Фаргані (писав не пізніше 861 p.)

5. Ал-Балазурі (пом. бл. 892 p.)

6. Ал-Йа'кубі (писав у 892 та 905 pp.)

7. Ібн ал-Факиг (писав бл. 903 p.)

8. Ібн Русте (писав між 903 та 913 pp.)

9. Ат-Табарі (838-923 pp.)

10. Ібн А'сам ал-Куфі (пом. 926 p.)

11. Ібн Фадлан (подорожував у 921—922 pp.)

12. Ал-Баттані (пом. 929 p.)

13. Сухраб (Ібн Сарабійун) (писав у першій пол. Х ст.)

14. Ал-Істахрі (пом. 950 р.)

15. Ал-Мас'уді (пом. 956—957 pp.)

16. Ібрахім ібн Иа'куб (подорожував 966 p.)

17. Ібн Хаукал (писав бл. 977 р.)

18. Ал-Мукаддасі Шамс ад-Дін (пом. бл. 1000 р., писав 989 р.)

19. Ал-Макдісі Мутаххар (писав бл. 966 р.)

20. Анонім — автор "Мухтасар ал-Аджа'іб" (X ст.?)

21. Ібн ан-Надім (писав 988 р.)

22. Йахйа ал-Антакі (бл. 980—1066 pp.)

23. Ібн Міскавайг (пом. 1030 p.)

24. Абу Шуджа'ар-Рудраварі (пом. 1095 p.)

25. Ал-Бакрі (пом. 1094 p.)

26. Абу Тагір ал-Марвазі (писав бл. 1120 p.)

27. Абу Хамід ал-Гарнаті (пом. 1169 p. або 1170 p.)

28. Ал-Ідрісі (писав 1154 p.)

29. Ібн ал-Асір (1160—1234 pp.)

30. Ал-Макін (XIII ст.)

Окрім згаданих авторів, передбачається включити в збірку повідомлення авторів XrV—XV ст., які спираються на раніші твори авторів (зокрема, єгипетських енциклопедистів ан-Нувайрі, ал-Айні, ал-Калкашанді, ал-Умарі) та інших.

Критерій добору уривків — відомості про Східну Європу, про її народи й племена (слов'ян, русів, хозарів, булгар, печенігів, половців-куманів, угрів — ал-маджгарійа та ал-басджірт тощо). Повідомлення щодо слов'ян, хозарів та інших у країнах халіфату — рабів, слуг, військових ватажків, чиновників — не включаються. У майбутньому можливі регести повідомлень про них.

Видання готуватиметься як окремі випуски. Поділ на випуски визначиться в ході підготовки. До першого випуску, який готується з 1992 р., увійдуть повідомлення авторів до початку Х ст. (ал-Х арізмі, Ібн Хурдазбіг, Халіфа ібн Хаййат, ал-Фаргані, ал-Балазурі).

Переклади, вступні статті, коментар, який підсумовуватиме не тільки попередні, а й нові дослідження, готують В. М. Бейліс та В. Г. Крюков. У подальшому бажана участь інших українських арабістів у підготовці видання.

В. Бейліс, В. Крюков